Стихотворения
Опубликовано в журнале Дети Ра, номер 10, 2006
* * *
Я все чекаю, що мен╗ буде знак,
Тод╗ я заведу нового зошита
╡ почну писати щоденника нового кохання.
Згодом дам його почитати,
Загублю у парку або спалю якось уноч╗,
Ридаючи ╗ чуючись щасливою.
╡ все це буде щиро.
От т╗льки щоденники я пишу нев╗домою мовою,
У цьому к╗нц╗ св╗ту незрозум╗лою.
Хто захоче розгадувати мої ╗єрогл╗фи,
Нав╗ть якщо знайде їх на лавочц╗ в парку?
* * *
Коли ти в╗дчуєш, що прийшов час
щось у твоєму житт╗ зм╗нити —
зм╗ни моб╗льного оператора!
╡ ти побачиш, яким буває життя!
Взявши пакет перший, матимеш дешев╗ дзв╗нки за кордон.
╡ спробуєш ото тод╗ не дзвонити за кордон
всього по 3 рубл╗ за хвилину!
Для пакету другого тре мати двох друз╗в.
Спробуй-но тод╗ не знайти м╗н╗мум двох друз╗в,
коли ж всього по 7 цент╗в!
Все, що тоб╗ в житт╗ треба — це зм╗нити моб╗льного оператора.
* * *
Маєш для рим нов╗ мелод╗ї
Незнайомих, вперше чутих ╗мен.
Навколо говорять чужою мовою.
╡ ти закохуєшся по-трохи
У це м╗сто теплих квартир,
Переповнених книгарень,
Черг у муз╗ї,
М╗ста з обличчям старого рельєфу
Лева п╗д склеп╗нням в╗кна.
Ти вже знаєш, як тут буває класно.
Розчиняєшся у л╗хтарному св╗тл╗,
╡ тонеш у цих переходах,
╡ не можеш їх не любити
За те, що вони частина твого життя.
Так склалося.
Чомусь хочеться вибачатися.
* * *
А ще краще — сид╗ти
П╗д чолов╗чим туалетом на лавц╗
╡ виглядати свого чолов╗ка,
╡ знати, що в╗н не прийде,
Або прийде,
Т╗льки
Не спиниться б╗ля тебе.
У нього велика мета.
Це нер╗внозначний виб╗р.
До нього не можна примушувати.
А поки його немає,
Збери свої реч╗,
Щоб встигнути зникнути,
Доки в╗н в╗дливатиме з думкою про тебе.
Бо ти не пробачаєш зрад.
* * *
Ще трохи, ╗ я писатиму їх на ст╗нах кухн╗,
На полях книг, на об’явах б╗ля п╗д’їзду.
На них перетворилися мої щоденники,
Мої конспекти, мої sms’и.
Якщо їх не записувати,
Вони течуть за в╗нця струмками,
Заповнюючи помешкання,
Зат╗каючи до квартир сус╗д╗в,
Пов╗льно набираючись у к╗нотеатри,
Де в них тонуть т╗, хто заснув п╗д час сеансу,
Переливаючись через ванни…
╡ вс╗ келихи, чуєш, ус╗ до одного келихи
Наповнен╗ ними. Чуєш, мен╗ немає з чого пити,
Чуєш, а мен╗ треба ╗нод╗ пити,
А для цього потр╗бн╗ келихи!
╡ я питаю себе, невже нав╗ть в╗рш╗ —
Це т╗льки р╗зновид нев╗дправлених лист╗в до тебе?
Як це сталося, що я
Перетворилася на нев╗дправлений лист до тебе?
* * *
Тепер, коли моя сус╗дка
По гуртожицьк╗й к╗мнат╗,
Яку звати так само,
Як П╗вн╗чно-Атлантичний альянс,
Яка мен╗ в м╗ру набридла,
Яку я в м╗ру любила, тепер,
Коли вона полет╗ла
╞сти свої аджарськ╗ хачапур╗
╡ купувати мен╗ майку
╡з написом «Чечен вечен», тепер
Я веду спостереження за собою.
Я випрала її рукавиц╗, замочен╗ у ванн╗й.
Полежала на її л╗жку, знову заправила покривала.
Я зняла, а пот╗м знову пов╗сила її фотограф╗ю.
Поскладала ╗ сховала до шафи її рушники.
Мабуть люди, з якими я б╗льше не поряд,
Так само легко мене в╗дпустили.
Так само швидко звикли до моєї в╗дсутност╗.
Я добре знаю, що вона в╗дчує, коли повернеться,
Зауваживши звичн╗ реч╗ на незвичних м╗сцях.
Це трохи схоже на затаєний док╗р,
Зовс╗м трошки — на страх смерт╗.
Дал╗ вона швидко порозкладає все на свої м╗сця,
Наповнить к╗мнату собою ╗ своїми
Невипадковими,
Ретельно п╗д╗браними др╗бничками
╡ зрад╗є.
╡ я теж зрад╗ю.
* * *
Не розхитуйте воду в мен╗.
Що я, ну що я можу?
Можу в╗дключити голову,
Злити з неї через оч╗ всю воду
╡ в╗дставити в сторону.
Инна Завгородняя — поэтесса. Родилась в 1984 году в с. Томаковка Днепропетровской области. Училась на факультете систем и средств массовых коммуникаций Днепропетровского национального университета. С 2004 года учится на факультете журналистики Московского государственного университета им. М.В. Ломоносова и в Свободном российско-немецком институте публицистики в Москве. Публиковалась в альманахе своевременной литературы «СТЫХ» (г. Днепропетровск), а также в Интернете.